Важко точно сказати, де і коли з'явився бетон, оскільки початок його зародження йде далеко в глибину століть. Очевидно лише те, що він не виник таким, яким ми його знаємо сьогодні, а як більшість будівельних матеріалів, пройшов довгий шлях розвитку.
Найбільш ранній бетон, виявлений археологами, можна віднести до 5600 до н. е. Він був знайдений на березі Дунаю в селищі Лапенски Вір (Югославія) в одній з хатин стародавнього поселення кам'яного віку, де з нього був зроблений підлога товщиною 25 см. Бетон для цієї підлоги готувався на гравії і червоної місцевої вапна, що доставлялася вгору за течією річки більш ніж за 40 км.Історія бетону нерозривно пов'язана з історією цементу. Найдавнішими в'яжучими речовинами, що використовуються людиною, були глина та жирна земля, які після змішування з водою та висихання набували деякої міцності. Використання глини у будівництві сягає приблизно 10 тисячоліттю до зв. е. На основі глини і жирної землі готувалися суміші типу розчинів і бетонів, які в ті Далекі часи широко застосовувалися при будівництві різних будівель і споруд; починаючи від найпростіших глинобитних (землебитних) будинків до величезних храмів – зіккуратів. Римський письменник і вчений Пліній Старший (23-79 рр. н. Е..)В «Природній історії» із захопленням пише про бачені ним в Африці та Іспанії «формовані» стіни таких споруд. «...Повіками стоять вони, які не руйнуються ні дощем, ні вогнем, міцніші, ніж зроблені з бутового каменю... В Іспанії,— пише він,— досі стоять сторожові вежі та вежі Ганнібала з глини, побудовані на вершинах гір». Пліній недарма називав такі стіни «формованими», оскільки вони, справді, виготовлялися шляхом трамбування (формування) вологого грунту чи глини з каменем, покладених між дерев'яними щитами опалубки, й у сенсі були прообразом сучасних монолітних бетонних стін.У міру розвитку та ускладнення будівництва зростали вимоги до в'яжучих речовин. Вважається, що за 3 тис. років до зв. е. в Єгипті, Індії та Китаї почали виготовляти штучні в'яжучі, такі як гіпс, а пізніше — вапно, які отримували за допомогою помірної термічної обробки вихідної сировини. Разом із виробництвом в'яжучих розширювалося застосування розчинів та бетонів. Ймовірно, першими кроками в освоєнні бетону було крім підлог спорудження траншів для фундаментів будівель, які заповнювалися галькою або уламками битого каменю, потім заливалися розчином глини, бітуму або вапна з піском і перетворювалися згодом на щільну і відносно міцну масу.Окремі приклади зв'язування дрібних каменів розчинами або використання розчину з великим заповнювачем були відомі в давнину у єгиптян, вавилонян, фінікійців і карфагенян. Найбільш раннє застосування бетону в Єгипті, виявлене в гробниці Тебесі (Теве), датується 1950 до н. е. За даними Плінія Старшого, бетон був використаний при будівництві галерей єгипетського лабіринту і монолітного склепіння піраміди Німа задовго до нашої ери. Одним із перших почали застосовувати бетон народи, що населяють Індію та Китай.Велика китайська стіна, будівництво якої розпочалося у 214 р. до н. е., зведена переважно з бетону. Приготування бетону та формування з нього стін відбувалося таким чином. Спочатку одну частину вапняного розчину ретельно перемішували з двома частинами піску та гравію або піску, будівельного сміття та землі. Отримана суха (дуже тверда) бетонна суміш із невеликим вмістом води укладалася шарами товщиною близько 12 см між дерев’яними щитами опалубки й інтенсивно ущільнювалася дерев’яними трамбовками. Після такого ущільнення поверхню кожного шару злегка зволожували водою, і на нього укладали наступний бетонний шар. Процес повторювався до повного зведення стіни. Такий метод будівництва досить широко застосовувався в Китаї ще в 20-х роках нашого століття під час будівництва будинків, шкіл, лазень і пагод.
Народи, що мешкали на островах Егейського моря та в Малій Азії, починаючи з VII—VI ст. до н. е., застосовували розчини на жирному вапні з гідравлічними добавками під час будівництва окремих будівель та гідротехнічних споруд. В Індії вже в наші часи в храмах і палацах знаті були виявлені добре збережені бетонні «набивні» підлоги (IV—V ст. до н. е.). Мистецтво виготовлення бетону поступово поширювалося у Східному Середземномор’ї й приблизно до 500 р. до н. е. дійшло до Стародавньої Греції, де для покриття стін, зокрема з невипаленої цегли, використовували дрібнозернистий вапняний бетон. Таким чином були оздоблені палаци царів Креза (560—546 рр. до н. е.) та Аттала.