Бетонна суміш складається з зерен крупного та дрібного заповнювача, в’яжучої речовини, води, добавок та втягнутого повітря.
До бетонів висуваються такі основні вимоги: — бетони для звичайних та попередньо напружених конструкцій повинні мати задану міцність, а ті, що знаходяться на відкритому повітрі, крім того, бути морозостійкими;
— бетони для дорожніх покриттів, підлог повинні мати підвищену деформативність, морозостійкість, достатню міцність на вигин, малу зносостійкість;
— бетони для гідротехнічних споруд повинні мати високу морозостійкість, водонепроникність, щільність, малу усадку, мале виділення тепла, стійкість до вилуговування; — жаростійкі бетони повинні витримувати високі температури (200—1800 °С), що досягається додаванням тонкоподрібнених мінеральних добавок (зола-унос, шамот, подрібнена цегла тощо);
— хімічні бетони повинні мати високу стійкість до агресивного впливу води та розчинених у ній солей, водонепроникність, морозостійкість, міцність на стиск;
— теплоізоляційні бетони повинні мати невелику теплопровідність, бути щільними та міцними. Крім того, до всіх бетонних сумішей висуваються низка таких загальних вимог, як збереження рухливості з часом, легкість транспортування та укладання; вони не повинні розшаровуватися, мати певну швидкість твердіння, що важливо під час розпалубки конструкцій.
Основними властивостями бетонної суміші, важливими з точки зору технології виготовлення конструкцій та їхньої якості, є такі:
— укладаність, тобто здатність бетонної суміші заповнювати форму бетонованого виробу та ущільнюватися в ній під дією зовнішнього механічного впливу;
— укладаність переважно оцінюють за показниками жорсткості та рухливості. Укладаність повинна відповідати прийнятим методам формування та інтенсивності ущільнення бетонної суміші. Необхідної укладаності бетонної суміші досягають, насамперед, за рахунок вмісту води в суміші;
— зв’язність і однорідність, що досягаються відповідним вмістом в’яжучого та дрібних фракцій заповнювача, оптимальним співвідношенням великих фракцій заповнювача у складі бетону та належним перемішуванням суміші. Досягнуті під час перемішування однорідність та зв’язність бетонної суміші повинні зберігатися під час її транспортування, перевантажень, укладання та ущільнення в бетонованому виробі;
— водоутримуюча здатність, тобто здатність суміші утримувати воду, що міститься в ній, без відокремлення води на поверхні виробу та на межі розділу між цементним тістом і крупним заповнювачем. Вона досягається обмеженням кількості води в бетонній суміші, а для сумішей з великою рухливістю — підвищеним вмістом тонкодисперсних складових (в’яжучі, дрібні фракції заповнювача) та додаванням водоутримувальних добавок (тонкомелені добавки, поверхнево-активні речовини);
— міцність і деформованість у свіжоформованому стані, тобто здатність суміші зберігати надану їй форму після видалення формувального обладнання. Необхідна міцність бетонної суміші у свіжоформованому стані досягається насамперед вибором відповідної їй жорсткості та граничним ущільненням.
Основною класифікаційною ознакою бетонної суміші, що визначає її технологічні особливості, є зручність укладання (рухливість або жорсткість).